У нашому місті й до сьогодні шанують
пам'ять загиблих героїв, як тих що Визволяли рідне місто, так і тих що
здобували перемогу на інших ділянках фронту.
Наталія Вікторівна
розповідає що її батько Каспрюк Віктор Васильович був призваний до лав
Радянської Армії ще в 1939 році. Так що з першого дня війни він був у діючій армії. За спеціальністю
медик, він служив начальником “сан летучки”. Мав географічно розлогу бойову
біографію: перший бій прийняв в Карпатах, під Смоленськом разом з госпіталем
опинився у ворожому кільці, приймав участь у боях під Сталінградом, при
визволенні Києва та форсуванні Дніпра. Звістку про довгоочікувану перемогу він
отримав перебуваючи у Празі. Додому Віктор Васильович повернувся аж у листопаді
1946 року. Має нагороди: медаль “За відвагу” і орден “Червоної зірки”У батька
був молодший брат Леонід 1925 року народження, який навчався в нашій 29-й школі. Коли розпочалася війна він одним із перших пішов до військкомату. Але його відправили додому бо на той час Леоніду виповнилося лише шістнадцять років. Тоді Льоня вирішив виправити в свідоцтві про народження «п’ятірку» на «трійку» і так став повнолітнім. Його відправили вчитися в артилерійське училище. Закінчив він його у званні гвардії лейтенанта.Та доля склалася трагічно. Не повернувся молодший брат додому, загинув в боях за визволення Польщі під невеличким містечком Кельци 14 січня 1945 року Каспрюк Ганна Тимофіївна все життя зберігала листи братів з фронту
Самохін Антон Олексійович
Народився і ріс Антон в місті Кіровоград, в родині його звали лагідно Тошик. В зв’язку із життєвими обставинами, в школу він пішов вже у селі Верблюжка, цієї ж області. Саме тут найболючіше вдарило його, молодого Тошика, життя. І навіки поселився в дитячих очах смуток. Вперше у 1999-му році – коли помер його тато, а за декілька років – у 2007-му, смертельна хвороба забрала і маму. На той час Антона прихистив у Кривому Розі двоюрідний мамин брат Сергій Олександрович Луньов.
По закінченню навчання в школі, Антон вступив до Криворізької Національної металургійної академії, де здобув спеціальність «Обробка матеріалів тиском». Отримав диплом бакалавра. Але була в нього заповідна мрія – працювати в «Беркуті». До неї йшов продумано, наполегливо. Чотири роки з ентузіазмом займався боксом в ДЮСШ №3, отримав ІІІ розряд з цього виду спорту. Після закінчення академії пішов працювати сезонним матросом-рятівником на турбазу, неподалік від Кривого Рогу. Згодом, добровільно вирішив вступити до лав ЗСУ. Курс молодого бійця пройшов у військовій частині А4623 міста Львова, а строкову службу ніс у в/ч А3730 містечка Шепетівка, що знаходиться на Хмельниччині. Про серйозне ставлення до військової справи говорять подяки, які мав солдат Самохін. Бо свої службові обов’язки виконував сумлінно, доводячи будь-яку доручену справу, як звично до кінця. Відзнак у Самохіна близько десятка.
Коли Батьківщина опинилася в біді. Пішов рятувати мир, свободу і незалежність України щиро, самовіддано, безкорисливо і до кінця, як і звик робити все, за що брався.
Антон Олексійович Самохін прожив коротке, але яскраве життя. Воно перервалося в прямому смислі – на льоту. Разом із побратимами загинув у збитому терористами над Луганськом ІЛ-76
Комментариев нет:
Отправить комментарий