Ми дослідили що 22 червня 1941 року напад нациських
загарбників перервав
мирне життя людей нашої країни. Криворіжці
з ентузіазмом та на добровільній основі підтримали бойову програму мобілізації
всіх сил радянських громадян на відсіч ворогові. Але, в силу об’єктивних та суб’єктивних
причин радянська армія відступала і на початок серпня стало зрозуміло що не
дивлячись на героїчний супротив місто втримати не вдасться. Вранці
14 серпня 1941 року в Кривий Ріг вдерлися гітлерівські загарбники. Так була
відкрита нова трагічна сторінка криворізької історії та с. Цегельний, тісно
пов’язана з німецькою окупацією регіону. Загарбники відразу ж приступили до
організації місцевої «влади» - міської управи, поліції, біржі праці,
жандармерії.
Що
до діяльності німецької адміністрації слід відзначити введення комендантського
часу, трудової повинності, контролю над торгівлею, перепису населення і вивіз
молодих людей на роботу в Німеччину. За свідченнями мешканця селища Цегельний Кошеленка Миколи Кіндратовича
в місті систематично проводилися облави і щоб уникнути відправки юнаки та
дівчата імітували різні хвороби, різали руки та ноги…
Їх чекала важка остарбайтерська доля
на чужині, яка зовсім не співпадала з обіцянками кращого життя. Для тих хто залишився
також наступили важкі часи…
Початком функціонування Гданцівського
пересильного концтабору можна вважати 28 серпня 1941 року. Працюючи з матеріалами
Криворізького історико-краєзнавчого музею, а саме зі спогадами командира взводу
автоматників Приморської армії Шафранова Олександра ми взнали що його та інших
севастопольських моряків 22 червня 1941 було відправлено в Кривий Ріг. Везли їх
у вантажних вагонах по 50 чоловік у кожному. Не давали їжі, води і лише місцеве
населення на станціях рятувало полонених, ділячись останніми крихтами.
Табір був обнесений чотирма рядами
колючого електрифікованого дроту. По периметру розташовувалися вісім вишок з
кулеметними розрахунками та спеціально натреновані вівчарки на ланцюгах. Вночі
працювали прожектори, тому втекти було вкрай важко. Шталаг був поділений на п’ять
блоків. В першому знаходилася канцелярія начальника табору Ганса Зоммера, де
проходила процедура прийому в’язнів(заповнення анкети, відтиск пальця,
вилучення речей та одягу і вручення особистого номерного знаку). В інші блоки
людей розміщували відповідно до їх професій. Відомо що в третьому були гірники
та металурги, а в п’ятому будівельники. Така система значно полегшувала німцям
організовувати, як працю в’язнів у місцевому масштабі, так і відправку їх у
Німеччину. Також був спец блок для політпрацівників та євреїв, смертність в
якому значно перевищувала показники сусідніх.
Спали полонені на дво-триярусних нарах без білизни, їх зношений
непрасований одяг був наповнений паразитами. Холод і хронічне недоїдання
сприяли розповсюдженню епідемічних хвороб, які щоденно забирали життя десятків
людей. Годували тут баландою з мерзлих буряків, прілих висівок та гнилої
картоплі, а іноді позбавляли і цього. На шість чоловік давали одну каску без
ложок, з якої люди по черзі сьорбали рідину. А мізерна щоденна пайка в 300
грамів сурогатного хлібу, складалася на 50% з муки грубого помолу, 20%
бурякового жмиху, 20% целюлозної муки і 10% соломи та листя. За німецькими
свідченнями були тут і випадки канібалізму.
Зі свідчень старожилів селища
Цегельний, підйом у таборі проводився у
шостій годині ранку, після чого всі хто міг шикувалися на плацу. Тих же, хто
вночі помер, санітари вивозили в кар’єр. Навіть, якщо на возі смертників хтось
приходив до тями, то назад він вже не повертався. Після перевірки та сніданку
їх розподіляли на робочі команди. Декому вдалося втекти від цього жаху. Так 4
грудня три військовополонених, замінивши свої бірки на номера померлих(щоб не
переслідували їх рідних) втекли.
Також смертельну небезпеку для
полонених являла діяльність таємної поліції для виявлення неблагонадійних осіб.
Найбільш ефективним засобом було вербування донощиків за додаткову їжу. З таких
сформувалася поліція табору. Давній римський принцип розподіляй і володарюй
активно використовувався адміністрацією табору і виявлявся у формуванні в
середовищі полонених привілейованої касти, котра краще харчувалась та одягалась
і допомогала німцям підтримувати порядок виступаючи проти інтересів своїх
співвітчизників.
Жителі селища Цегельний не залишились осторонь, і ще з осені 1941 року
почали збір продуктів та медикаментів для потреб в’язнів. Місцеві люди,
ризикуючи життям допомагали рятуватися полоненим. У травні 1942 року був
створений спеціальний міський комітет допомоги військовополоненим, діяльність
якого врятувала багато життів.
За спогадами Ганни Тимофіївни Клюєвої:
-Їсти й самим було нічого, бо все
найкраще повідбирали окупанти, але приносили городину, робили мамалигу,
заварювали висівки, дерть та макуху і навіть робили млинці з лободи. Деякі
охоронці дозволяли передавати полоненим їжу, але більшість проганяли. Одного
разу кілька десятків моряків підняли бунт, який було жорстоко придушено. Страту
німці вирішили провести показово, на очах у мешканців. Зв’язаних колючим дротом воїнів поставили біля ями, на
що приречені на смерть заспівали «Врагу не сдается наш гордый Варяг» …їх
перервала автоматна черга.
Відомим криворізьким краєзнавцем -
Олександром Мельником приблизно була розрахована кількість загиблих в шталагу
№338, яка становила близько 9 тисячі людей. Пам'ять цих жертв буде вічно жити в
наших серцях. Мешканці мікрорайону доклали багато зусиль щоб поставити
пам’ятний знак. Так 8 травня 1990 року був відкритий меморіал у виді символічної брами, обвитої
колючим дротом. Авторами
якого стали скульптор Васякін А.В. і архітектор Теплоухов С.В..
Нещодавно, а саме у
травні 2013 року місцевий житель Вадим Тобола при проведенні земляних робіт
знайшов масове людське захоронення, яке відразу нагадало про події тих
трагічних літ. Він відразу сповістив про це правоохоронців та членів
організації «Пошук-Дніпро», які виїхали для проведення дослідницької роботи.
Після проведення археологічних розкопок керівник криворізького відділення
Олександр Гузь заявив, що тут знаходяться залишки вбитих в концтаборі
радянських військовослужбовців.
За сприяння міської та
районної у місті рад 18 грудня пройшов траурний мітинг, посвячений
перезахороненню 173-х бійців Червоної
Армії, полегших кістьми за рідну Україну…
Учні та вчителі 29 школи
також доклали багато зусиль по дослідженню історії Шталагу №338. Завуч школи -
Вельмісева Оксана Юріївна, разом зі своїми гуртківцями активно співпрацювала з
організацією ветеранів севастопольських моряків, ув’язнених у таборі. Разом
вони висвітлили багато темних плям місцевої історії воєнного періоду…
Комментариев нет:
Отправить комментарий